Сьогодні припинилось постачання російського газу до Австрії. На таку новину відреагували лише ф’ючерси, вони зросли на 2,7% до рівня 47,49 Євро / МВт год або в перерахунку з енергетичних одиниць в метричні – це близько 500 Євро за тисячу кубометрів блакитного палива, що у шість разів менше за котирування під час так званої газової кризи у ЄС.
Причина поточної зміни ціни – зростання ризиків стабільного постачання газу на фоні зниження температур. Насправді варто очікувати, що за тиждень ситуація стабілізується, оскільки немає загроз фактичному перериванню постачання блакитного палива: джерела постачання диверсифіковані, а сховища заповнені на понад 90%. Безумовно, ворог буде намагатись у звичній йому манері проводити активні інформаційні операції для запуску так званого «цінового ралі», але йому цього не вдасться зробити: епоха гібридної агресії завершується.
Важливість такої події найкраще проаналізувати з огляду на минуле, повернувшись до передумов укладання контракту між радянським союзом та Австрією.
Розпочалось все зі спорудження магістрального трубопроводу «Долина – Ужгород – Держкордон», який у 1967 році з’єднав газотранспортні системи Чехословаччини та СРСР.
Наступною активною дією у кремлівському плані енергетичної експансії стало введення групи військ країн Варшавського договору до Праги. Наслідком проведення такої військової операції стало зміцнення комуністичного режиму в Чехословаччині. Менше ніж за рік, у 1968 році було добудовано 20-кілометровий інтерконектор із Баумгартеном. Власне це і був той самий переломний момент, коли радянський союз розпочав поступове ослаблення демократичної частини європейського континенту через надання доступу до дешевого природного газу. На жаль, така приманка була настільки ласою, що комуністичний режим зумів отримати від Австрії фінансові кредити на закупівлю трубної продукції та обладнання в обмін на природний газ, який надходив через Чехословаччину. Саме цей перший бартерний контракт лише посилив політику енергетичної експансії – вже у 1969 році були проведені тристоронні перемовини між СРСР, італійською компанією «Eni» та німецьким концерном «Ruhrgas». Однак, фізичні постачання до Німеччини та Італії розпочались з жовтня 1973 року. Таким чином, за п’ять років була розгорнута модель впливу радянського союзу на економіку європейських країн.
Як бачимо, завершується епоха використання енергоресурсів в якості зброї для розв’язання геополітичних задач. Між іншим, вперше таку гібридну стратегію застосував радянський диктатор одразу по завершенню Другої світової війни. У той час, попри гострий дефіцит на внутрішньому ринку, був відкритий експорт нафти й нафтопродуктів до Фінляндії та Болгарії. Як наслідок, Фінляндія пішла на поступки та взяла на себе зобов’язання відмовитись від вступу до НАТО і залишатись де-юре позаблоковою державою. Цей сталінський бар’єр вдалось зламати лише після повномасштабного вторгнення росіян в Україну, – 4 квітня 2023 року Фінляндія вступила в НАТО і стала 31 членом Альянсу.