Кілька місяців тому сталося чергове банкрутство чергової компанії в черговій галузі світової економіки. А точніше в США. А точніше на ринку виробництва відновлюваного палива. І ще точніше компанії Enviva. Компанія подала заяву про банкрутство та захист від кредиторів всього через два роки після того, як її капіталізація була на піку в 6 млрд $. Здавалося б, така подія не є чимось незвичайним у сучасному світі. Будь-який бізнес — це ризик і лотерея. Компанії народжуються і вмирають. Або народжуються, ростуть і вмирають. Або народжуються, ростуть і ростуть. У цій всій історії з Enviva особисто для мене цікаво те, що така компанія змогла досягти величезних показників для ринку, який апріорі не може мати великих виробників. Заявлений нинішній обсяг виробництва пелет Enviva — це 5 млн тонн. Такому обсягу можуть позаздрити навіть вугільні компанії. А це деревна пелета. Навіть якщо врахувати, що такий обсяг виробництва забезпечується десятьма пелетними заводами, то все одно обсяг виробництва в 500 тис. тонн для одного заводу — це дуже багато, адже все, що пов’язане з біомасою, має особливості, відмінні від виробництва інших видів сировини чи товару.
Наприклад, ви можете інвестувати багато грошей у будівництво вугільної шахти. При великих запасах цього ресурсу ви можете одразу побудувати великий шахтний ствол і видобувати 5-10 млн тон вугілля на рік. Навіть у глибоких українських чи польських шахтах можна отримувати гарний прибуток. А шахта по сусідству, яка видобуває 100-200 тис. тон вугілля на рік, буде ледве зводити кінці з кінцями, а то й зовсім сяде на шию платникам податків. Ви можете побудувати теплову електростанцію на 800 МВт електричної потужності й забезпечувати електроенергією невелику країну. А маленькі електростанції на 20-50 МВт будуть змушені закритися, не витримавши цінової конкуренції. У кожному з цих прикладів працює закон економіки, який називається «ефектом масштабу». Тобто, при збільшенні потужності виробництва знижується собівартість продукції та питома витрата інвестицій на одиницю потужності. А це безпосередньо впливає на прибуток компанії й окупність вкладень. І це стосується будь-якого виробництва. Майже всі компанії тяжіють до укрупнення й будівництва нових потужних заводів або шахт. І цей закон настільки добре працює, що стає вигідно будувати великі підприємства в одній частині Земної кулі, а возити продукцію на інші континенти.
Однак, у біомаси є свої особливості. Вона не сконцентрована у великій кількості на маленькій площі або в невеликому обсязі. Немає покладів біомаси. Це ресурс, якому потрібно час на відновлення. Для міскантуса або соломи пшениці — це календарний рік, а для деревини — 50-100 років. До того ж біомаса має низьку врожайність на одиницю площі, і в заготовленому вигляді вона має низьку насипну щільність. Для видобутку бурого вугілля в кар’єрі із запасами сотень мільйонів тонн ви можете поставити крокуючий екскаватор із годинною продуктивністю кілька тисяч тонн рядової сировини. Це вугілля подаватиметься конвеєрами на дуже потужну вугільну теплову електростанцію. І цей процес йтиме в дощ і в сніг, узимку і влітку. При цьому собівартість видобутку вугілля буде нижчою, ніж у конкурента з меншою продуктивністю. А для біомаси не побудуєш найбільший комбайн. І цілорічний збір можливий лише для деревини, та й то в гарну погоду.
Чому ж із біомасою не працює ефект масштабу? Чому всі спроби створити велике виробництво, наприклад, паперу із соломи, наштовхуються на приховані проблеми? Чому ви не назвете жодного успішного комерційного проєкту з великими обсягами використання біомаси?
По-перше, низька насипна щільність біомаси впливає на високу вартість її транспортування. І вартість транспортування в певний момент стає вищою, ніж економія від ефекту масштабу при укрупненні виробництва. Тобто, ви можете побудувати пелетний завод і забезпечувати його власною соломою, яка попутно утворюватиметься під час збирання врожаю зернових. Але чим більшою буде потужність заводу, тим з більшої площі полів потрібно буде звозити солому. При певній потужності заводу радіус доставки буде настільки великим, що ви зрозумієте, що потрібно не збільшувати потужність заводу, а будувати такий самий у центрі збирання соломи за кілька сотень кілометрів від першого. Це дуже нагадує організацію збору меду на пасіці. Ви не можете в одному місці створити супервелику пасіку з виробництвом меду 100 тонн на рік. Тому що бджоли з одного місця можуть облетіти поля лише в радіусі 3-5 км.
По-друге, ринок біомаси в розвинених країнах, як правило, збалансований. Деревообробники, якщо не використовують відходи обробки деревини самі, продають їх різним покупцям. А вся солома в ЄС збирається, звалковується й до наступного врожаю використовується на власні потреби або продається дрібним споживачам. Поява великого покупця біомаси викликає різкий попит на неї, оскільки не можна компенсувати збільшення попиту в регіоні завезенням біомаси з сусіднього регіону з причини, описаної вище. Реакцією ринку в цьому регіоні завжди є зростання цін на таку біомасу, внаслідок чого від неї відмовляються ті, хто не може оплачувати вищу ціну. А новий гравець, який зайшов на локальний ринок біомаси, змушений коригувати фінансові показники вчора ще високоприбуткового проєкту.
По-третє, є два способи отримання біомаси. Перший — це цілеспрямовано вирощувати, наприклад, міскантусу заради його соломи. Тоді всі витрати на його вирощування і збір лягають на готову продукцію. Другий — це вирощувати зернові, вартість яких компенсує витрати на їхній посів і збір, зокрема утвореної соломи. У другому випадку біомаса є супутнім продуктом з умовно безкоштовною вартістю. Це ж стосується і деревини, деревної тріски й тирси. Ви можете цілеспрямовано заготовляти деревину, переробляючи її на пелету, а також закуповувати в сторонніх компаній тріску і тирсу для подальшої переробки. Але якщо ви власник деревообробного підприємства, у якого вартість пиломатеріалів покриває всі ваші витрати, а тирса є побічним умовно безкоштовним продуктом, то природним розвитком бізнесу з виробництва пиломатеріалів є створення лінії деревної пелети. Маючи умовно безкоштовну сировину й відсутність витрат на її перевезення, ви стаєте практично недосяжним для конкурентів. У цьому разі маржинальність вашої пелети буде прагнути до 100%. Це може здатися неймовірним, але:
- Тріска і тирса є умовно-безкоштовними;
- Паливо для сушіння тріски і тирси — це кора і погана деревина, які мають умовно безкоштовну вартість;
- Транспортних витрат на доставку тріски і тирси практично немає;
- На сучасних великих пелетних заводах у зміну працює всього три особи, що забезпечує мінімальну частку заробітної платні в собівартості деревної пелети (кілька $ на тонну).
- Залишається тільки електроенергія, яка в собівартості становитиме близько 10 $/тонну.
Чому ж я вважаю бізнес-модель Enviva нежиттєздатною? Давайте тепер пройдемося по ланцюжку всього технологічного процесу цієї компанії.
- Enviva купує сировину (ділову деревину, тріску й тирсу) в різних компаній. Державні лісозаготівельні, приватні лісо- і деревообробні компанії продають сировину за відчутною ціною. Наприклад, ціна на білу тріску становить близько 20-30 $ за тону в сирому вигляді (вологість тріски становить 30-40%). Слід зазначити, що запуск таких потужних заводів підвищив ціни на сировину в регіоні. І це було неприємним сюрпризом для Enviva. Їм довелося потіснити на ринку традиційних споживачів деревини: деревообробників, котельні й електростанції, що працюють на деревній трісці, виробників деревних плит та інших.
- Транспортні витрати на доставку деревини, тріски і тирси від виробників або місць заготівлі також мають істотний розмір через низьку насипну щільність. З огляду на велику потужність заводів Enviva (500 тис. тонн на рік одного заводу з готової пелети), обсяг завезеної сировини величезний і становить близько 800 тис. тон, або від 1,5 до 2,0 млн кубометрів сирої деревини на рік тільки для одного заводу. А їх у Enviva 10. Щоб забезпечити такий великий об’єм сировини, треба збирати або купувати деревину з території з дуже великим радіусом. Скільки може коштувати доставка сировини для такого великого споживача? З мого досвіду можу назвати вартість близько 20-30 $ на 1 тону сирої деревини.
- Витрата сирої деревини на тонну готової пелети становить 1,5-1,6 тонн. Тобто, 50 $ на тону сирої деревини перетворюються на 80 $ за тону сухої тирси, необхідної для пелетування.
- Сушіння самої деревини також здійснюється тріскою, яка тепер має високу собівартість. За такої собівартості деревини на пелетному заводі витрати на сушіння можуть становити близько 10 $ на тону.
- Сюди ми додаємо 15 $ — це заробітна платня й електроенергія в перерахунку на тонну готової деревної пелети та 5 $ інших витрат.
Отже, ми маємо 110 $ на тону пелети на складі заводу. І як можна побачити, велика різниця у витратах за різними бізнес-моделями пелетного виробництва — це вартість купованої сировини (яка також є й паливом для її сушіння) та її транспортування. Створений менеджерами Enviva «монстр» має низьку маржинальність і неконкурентоспроможний порівняно з меншими виробниками, побудованими при деревопереробних компаніях.
Як же вдалося «роздути біржову бульбашку» менеджменту Enviva? Адже вони змогли це зробити в країні, де оптова ціна на газ для промислових споживачів становить 130 доларів за 1000 куб. метрів. При тому, що кількість тепла, що виділяється з 1000 куб. метрів природного газу, у 1,7 раза більше, ніж із тонни деревних пелет. У Enviva, звісно ж, розуміли це. Тому компанія спочатку була націлена на європейський ринок. Керівництво ЄС послідовно змушувало європейські компанії переходити на відновлювані джерела енергії. А керівництво росії робило все для того, щоб ціни на природний газ у Європі зростали. І це створило Enviva сприятливі умови для зростання прибутку, що дозволяло накачувати компанію позиковими коштами, постійно збільшуючи її капіталізацію і розширюючи виробничі потужності. Кораблі з пелетою нарощували трафік через Атлантичний океан. У певний момент, яким стала повномасштабна війна росії проти України, ціни на енергоносії в ЄС і у світі, як і вартість акцій Enviva злетіли до небачених висот. Але підприємства та керівництво країн, що входять до ЄС, не могли довго терпіти таке становище. Відкривши доступ на свою територію скрапленому газу, вони дуже скоро домоглися цін на природний газ навіть нижчих, ніж до повномасштабної агресії росії проти України. Падіння цін на природний газ спричинило зниження цін і на інші види палива: вугілля й деревну пелету. Прибутку Enviva стало недостатньо для обслуговування позикових коштів, і вона оголосила себе банкрутом.
Приклад компанії Enviva показує типові помилки під час побудови виробництв, які використовують біомасу. Усі, хто заявляє про плани побудувати картонно-паперовий комбінат, який використовуватиме солому пшениці, міскантус або технічну коноплю, — це люди, які ніколи не працювали з біомасою. Власники виробництв пелети з купованої сировини з великою ймовірністю зазнають банкрутства під час чергового падіння цін на паливо. Біомаса потребує більш ретельного опрацювання бізнес-планів, ніж під час використання іншого типу сировини. Але попри проблеми використання у виробництві, біомаса все ж займе своє місце в декарбонізації світової економіки. Безліч маленьких ефективних проєктів допомагатимуть забезпечувати людей відновлюваним ресурсом, як мільйони пасічників по всьому світу забезпечують 8 млрд людей на планеті солодкими ласощами до столу.